?

Log in

Dashing 90's (updated version). Part 2

Початок посту, де я розповідаю про дитячу моду, спорт і солодощі, можна знайти тут: http://udod-absurda.livejournal.com/89107.html
Іграшки і дозвілля
Як і всі дівчатка, я дуже любила ляльок. Першою була вітчизняна Катя, яка могла ходити (на фото), потім Інна, яка швидко облисіла, потім гарнюща Сінді від мами.
Read more...Collapse )

Dashing 90's (updated version). Part 1

Нещодавно я писала пост ностальгії про своє дитинство 90-х, але от нещодавно з'їздила до бабусі, і виявила, що вона зберегла абсолютно всі мої дитячі колекції. Це дало мені змогу оновити цей пост, доповнивши його власними фотографіями, а не з інету.
90-рокі були справді ненормальними для всіх мешканців колишніх країн СРСР. Одна половина людей, що ще не звикла до падіння "залізної завіси", хапала все нове: заряджала воду, пила юппі і виїжджала за кордон, інша ж продовжувала ходити на комуністичні паради, їсти ліверну ковбасу і працювати на заводах. По-моєму, весь екшн того, що відбувалося в ці часи, відображає цей випуск новин 1991-го року:


Проте для мене 90-ті були найпрекраснішим і найнормальнішим періодом: на них припало моє дитинство.
Я народилася в Києві у 1989-му, у сім'ї нещодавніх випускників КПІ, перших програмістів. Шосткинський завод хімічних реактивів спокусив моїх батьків запрошенням на високооплачувану роботу на сучасних комп'ютерах, з обов'язковою видачею квартири, тому ми переїхали на Батьківщину дідуся.
Мої батьки були доволі прогресивними людьми, з безліччю екстравагантних знайомих, в той час як бабуся і дідусь "застрягли" в совку. В результаті обидві форми виховання і викарбували мій характер: пробувати все нове, але не забувати про традиції. Моїм ностальгічним спогадам про предмети, що були поряд все дитинство, і буде присвячений цей пост.
Одяг
Почну я, мабуть, з одягу. Мама завжди намагалася одягти мене у все найкраще, і колись навіть вистояла довжелезну чергу у київському магазині, накупивши дитячого одягу на кілька років вперед. Щоправда вона не врахувала мінливості моди. У п'ять я не хотіла одягати рожеву гофровану спідницю, я мріяла про сукню з русалонькою Аріель і кросівки, що світяться. На перше мама грошей нашкребла, а от кросівки довелося позичати у когось з друзів. Щастю не було кінця, кросівки  миготіли і верещали, проте батарейки сіли через тиждень (на фото вони ж). Весь інший час я, в основному, надавала перевагу яскравим спортивним костюмчикам, які дядя привозив з Угорщини.
Read more...Collapse )

91-й

​Моя молодість застрягла десь у потязі між Києвом і Львовом, на дні недопитої пляшки з червоним сухим, у навмисне незданих цупких рушниках під подушкою, неоплачених залізничних стаканах з чаєм, прокурених кольорових шаликах, різкому ранковому крику провідниці з короткою стрижкою і сильним західнянським акцентом, заіржавілих фляшках коньяку, одвічних джинсах, фенічках і кульчиках, безкінечних поцілунках впереміш із філософствуванням і декламуванням віршів у тамбурі, затяжці травки у смердючому туалеті, круглій коробчці з-під нюхального тютюну, прокуреній до гіркоти люльці, крисах картатого капелюха, маленькому пакеті з чорним українським хлібом і дешевими намазками, куплетах The Doors і Creedence під губну гармонію і дримбу в купе споєного провідника, сторінках пожовклих записників, загублених по всім кишеням наплічника, цитатах Ніцше, Камю, Керуака і Фрейда впереміш, безкінечних діалогах з незнайомцями - приємними і не надто, а також розсипаному коридором цукрі, доріжкою якого я йду, намагаючись знайти вихід з вагону. Проте, зачувши хрускіт, ти вибігаєш слідом і тягнеш мене за руку назад, до купе.
Моя молодість застрягла десь у потязі між Києвом і Львовом, і безкінечно там їздить, ніколи не добираючись до пункту призначення і не вертаючись назад. Їй не перешкоджають війни, потопи, зміни мап і кордонів, а також смерті всіх провідниць укупі з машиністами. Зупинити її можна тільки відмінівши 91-й потяг, проте цей маршрут і досі всіх влаштовує.




Мій заключний пост про весілля мрії буде присвячений його найголовнішій після образу нареченої складовій: організації.

День перший: РАГС, ресторан, політ на кулі
Одна з найрозповсюдженіших проблем, з якою стикаються українські молодята - це рання реєстрація шлюбу в РАГС.Read more...Collapse )
В цьому пості я продовжую розповідати про підготовку до весілля мрії, а саме про маленькі жіночі секрети, які зроблять неперевершеною будь-яку наречену.
Read more...Collapse )
День весілля - урочиста і незабутня мить для будь-якої жінки. Мені пощастило: наш з Андрієм День був просто неймовірним - справжнє весілля мрії. Дуже багато дівчат запитувало, як ми все це організували, скільки витратили часу, де брали ідеї, тому я зрозуміла, що варто написати пост, в якому я дам кілька порад, і застережу тих, хто збирається виходити заміж, від наших помилок при організації свята.

Read more...Collapse )

Не Андерсен

Все почалося з дня, коли я побачила цирк. Червоне-синє шатро розбили прямо посеред лісу – так, наче йому там і місце, абсолютно не замислюючись про наслідки. Ну а зрештою, куди у великому місті дівати всіх цих слонів і складати величезні ходулі? Ніхто з пасажирів автобуса не зацікавився яскравими вагончиками і дивними звуками, лише я, на своє нещастя, визирнула з вікна. Дресирувальник якраз вийшов з шатра умитися у вуличному алюмінієвому умивальнику, і чомусь привітно помахав мені рукою. Дивно, - подумала я. Дресирувальник (а сумнівів, що це саме він, бути не могло), махає мені рукою. Може він хоче щось показати?
В автобусі було душно, а ліс вабив зеленою прохолодою і сутінками. Зупинка була нескоро, але я зробила таке нудотне обличчя, що водій зжалівся і загальмував. На диво жваво як на укачану я побігла в сторону шатра. Всередині наметового містечка відбувалося щось дивне – люди в шортах запалювали смолоскипи, неподалік рикав якийсь звір, здається, то була репетиція. Люди зі смолоскипами робили дивні рухи, і говорили незрозумілою мовою, проте нікуди мене не прогнали. Я відчувала себе першокласницею, бо нижня щелепа потроху прямувала вниз, а очі розширювалися. Але як тільки рух всередині спинився, і всі погляди вперіщилися в мене, я схопилась і побігла назад у гущавину. Дивні люди кричали щось услід, і я розуміла, що підгледіла дещо заборонене.
З тих пір цирк переслідував мене постійно – у телефонних дзвінках, творцях муралів і надувних ляльках, рекламуючих прядиво. Люди навколо хлистали батогами і тримали смолоскипи, намагаючись замінити їх на свічки, трощили меблі ребром долоні і сміялись, проте мали лише одну мету: змусити мене виступати.
Проте я не любила награні шоу. Справжні виступи бувають рідко, і завжди випадково. Ти розумієш, що це почалось, коли вмикається музика, а люди стають рядком. Ви випадково опиняєтесь спереду, а потім говорите щось важливе. І розумієте, що люди вперше в житті слухають. Що вони чують, вам невідомо, проте соло розпалюється до багатоголосого хору і потужна поліфонія гримить над містом, скликаючи нових і нових слухачів. Мені здається, що нарешті я вільна і жива, що я зробила щось важливе. Але зранку я знаходжу у весільній сукні риболовецький гачок з мотком ліски, і думаю лише про одне: чи в тому місці рибалив апостол?

Trip to New Zealand. The end

Любі друзі! Моя масштабна розповідь про місяць у Новій Зеландії добігла кінця. Дякую всім, хто читав, а хто ще не встиг, або щось пропустив, нижче детальний зміст кожного посту.
І невеличке відео про нашу подорож:

Сподіваюся, вам було цікаво, а мої поради знадобляться тим, хто планує поїздку у цю найкращу країну світу!

Trip to New Zealand. Beijing


О п'ятій годині вечора наш літак приземлився в Пекіні. Після цього нам потрібно було або провести десять годин в аеропорту, або все ж спробувати подивитися місто. І хоча всіх туристів в інеті лякають розмірами Пекіна, ми обрали другий варіант.Read more...Collapse )

Trip to New Zealand. Back to Hong Kong


В літаку до Гонконга ми, в основному, займаємося двома речами. По-перше, намагаємося не заснути, щоб передивитися "Хоббіта" під свіжими враженнями від Нової Зеландії, а по-друге, розбираємося зі стюардесою, як можна використати накопичені за цей місяць перельотами Air New Zealand airpoints. Їх доволі багато, вистачає на ящик новозеландського вина, але у переліку країн доставки відсутня Україна. Стюардеса занепокоєно бігає навколо нас - здається, ми перші пасажири-українці на її пам'яті. Вона страшенно переживає і бере у нас e-mail, щоб вирішити це питання. Буквально за тиждень нам надіслали листа, що зазвичай не шлють вино в Україну, проте можуть зробити це платно, а взагалі щоб ми не переживали - airpoints не згорять. Більше про найкращі авіалінії світу - у моєму пості тут.
Цього разу ранковий Гонконг зустрічає нас прекрасною погодою - ніякого туману. Про те, як ми вивчали місто дорогою до Нової Зеландії, а також похід у Ocean Park і місцеві магазини - у моїх постах тут, тут а також тут.Read more...Collapse )