?

Log in

Previous Entry | Next Entry

Trip to New Zealand. Beijing


О п'ятій годині вечора наш літак приземлився в Пекіні. Після цього нам потрібно було або провести десять годин в аеропорту, або все ж спробувати подивитися місто. І хоча всіх туристів в інеті лякають розмірами Пекіна, ми обрали другий варіант.


На початку подорожі до Нової Зеландії ми вже побували в місцевому аеропорту, але тоді була ніч, і нічого такого, крім знервованих прикордонників, ми не помітили. Цього разу ми вийшли з паспортного контролю у розпалі робочого дня, і побачене вразило наповал. Всередині терміналів роз'їжджали десятки машин з охороною: всі у військовій формі, з автоматами і собаками. Наш багаж і нас самих грубо перевіряли не лише на митниці, а і кілька разів просвічували в камері схову, на виході з аеропорту, на вході в метро і на виході з нього, на вході на площу Тяньаньмень і на виході з неї...я можу продовжувати ще довго. Ніяких банківських терміналів в аеропорту - лише готівка, персонал грубий і крикливий, тільки задумався - тебе вже мазнули папірцем-індикатором (експрес-тест на наявність наркотичних речовин), просто жах! Все це так ріже око, особливо після привітної Нової Зеландії...
В Пекінському метро ви одразу впадаєте в ступор. Міліарди злих поспішаючих китайців у якомусь темному одязі і загадковий лабіринт ліній.



Навколо купа реклами, як і в нашому метро, також є тунельна.

Ми виходимо на станції Qianmen, і одразу поринаємо в якийсь дивний і чужий світ.

Надворі доволі холодно, і стоїть такий смог, що складно дихати і роздивлятися архітектуру. Навколо ходить купа людей з дітьми в кисневих масках. Це виглядає дуже стрьомно, наче ти опинився у Прип'яті, але хочеться таку маску і собі, бо після повітря Нової Зеландії здається, що місто намагається тебе задушити. Ми постійно кашляємо і намагаємося побачити хоч щось.

Площа Тяньаньмень, що перекладається як "Площа небесного спокою" - одне з найвідоміших туристичних місць Пекіна. Її історія почалася ще у 15 столітті. У 1421-му році це була площа перед входом у Заборонене місто. У 17 столітті династію Мін змінила династія Цинь, і в ході заворушень ворота Тяньаньмень зруйнували. В 1651 їх відновили і поступово почали розширювати площу. Сьогодні вона займає 44 га, і пам'ятає такі події як проголошення декларації про утворення КНР Мао Цзедуном, розстріл протестуючих студентів у 1989-му, неодноразові самоспалення членів секти Фалуньгун, демонтаж пам'ятника Конфуцію і ще безліч екзотичних вчинків.
На площі цілий комплекс історичних будівель. Головні Сонячні Ворота (зведені у 1419-му) раніше були головними в стіні, що оточувала Внутрішнє Місто. Ними користувалися лише імператори, коли покидали палац для щорічного візиту до Храму Неба. Простим людям вхід сюди був заборонений під страхом смерті.


Навпроти неї - Вежа Лучників, що раніше позначала південний вхід у Внутрішнє місто. Була побудована шостим імператором династії Мінь Дженьтонь у 1439-му як додаткове укріплення для захисту Пекіна. Нею імператор користувався для прийому гостей і виїздів на офіційні події. Тут зберігали зброю, а вікна для зменшення ризику проникнення у місто зробили лише на південній стороні, для лучників.

Китайський залізничний музей (раніше Східний залізничний вокзал, побудований у 1906-му році).

Площа гігантська і не влазить в панораму.

В КНР нещодавно були новорічні свята і коло дороги лишилися його атрибути: стрьомні сосни з гірляндами в радянському стилі.

Мало того, що на підході до площі всіх знову просвічують і обмацують з ніг до голови, так за туристами ще і ганяються зграї стрьомного виду продавців у спортивних костюмах. Вони пропонують селфі-палки, стрибаючі світлодіодні кулі, батарейки, все це виглядає як у нас на центральному залізничному вокзалі.
Будинок народних зібрань або ж китайський парламент, охороняє караул, що регулярно змінюється. Підходити близько не можна.

Коло мавзолею Мао Цзедуна нам стає вже геть погано. Купа народу, дихати вже нема чим, до того ж у мене ледь не крадуть телефон, пропонуючи сфотографувати на фоні мавзолею.


Національний прапор, що вивішують тут щоранку, потонув у смогу. До речі, в інеті туристів переконують що це не смог, а туман. Я, звісно, вибачаюсь, але значить це найогидніший туман світу.

Гори, сияй, моя звезда!

Площа Тяньаньмень, як і весь Пекін, виглядає настільки стрьомно, що ми вирішуємо їхати назад в аеропорт. У нас постійно відчуття, що за нами спостерігають, зараз заламають руки і повезуть в каталажку. І це при тому, що я бувала і в Косово, і в Мінську!
Для цікавості заглядаємо у шикарний ресторан Quanjude неподалік. Всередині він виглядає як у низькопробному кафе, а ціни космічні, тому йдемо далі у пошуках фанти. Навколо жодного кіоску чи магазинчика. Зрештою він виявляється у готелі коло площі. Продавщиця-китаянка дістає фанту з полки між шампунями, пральним порошком і якоюсь крупою. Знаєте, що таке магазин "Берізка"? От це те саме.

Наостанок заглядаємо у напівпорожні сувенірні крамниці, яких тут лише три. Вибір невиликий. Ви можете взяти бюст Мао, або тарілку з Мао, або магнітик Мао, ну або будьоновку, правда вона одна залишилась.


Пройшовши чергову серію обшуків, ми з полегшенням повертаємося в аерпорт, хоча у нас ще є в запасі п'ять годин. За вечерею погоджуємося, що огиднішого міста ще не бачили, і жаліємо бідних китайців, що пишаються такою країною. В порівнянні з Пекіном Київ здається нам справжньою європейською столицею, і нам вперше дійсно хочеться додому.

Ми куняємо на лавочці, чекаючи рейс, аж раптом нас розбурхують працівники аеропорту в уніформі, вимагають наші квитки, і щось там креслять. Ми починаємо панікувати, але о диво! Нас чомусь пересадили у бізнес-клас! Для людей, що на ногах вже добу, це надзвичайно приємний сюрприз. Бізнес-клас МАУ, як виявилося, місце, де можна подорожувати і насолоджуватися. Окрім місця для ніг, подушечок і ковдр, там ввічливі стюардеси, а годують отак:


Шоковані такою щирістю Коломойського ми навіть подумали, що вдома нас чекають з нетерпінням. В будь-якому випадку, з Пекіна ми втекли, і навряд у мене ще колись виникне бажання там побувати.